РОЗРОБКИ ЗАНЯТЬ «У школу з радістю та інтересом»

РОЗРОБКИ ЗАНЯТЬ

«У школу з радістю та інтересом»

Плис О.В., вчитель початкових класів  Петрівської ЗШ І-ІІІ ст

Пропоную методичні розробки занять із використанням арт-терапевтичних та казкотерапевтичних методів та прийомів, спрямованих на виховання ціннісного ставлення у дітей до школи, навчання, учителя та однокласників.

Заняття № 1. Знайомство із Лісовою школою

Мета: формування уявлення про школу через створення паралельної казкової навчально-пізнавальної реальності в уяві старших дошкільників (молодших школярів).

Матеріали: кольорові олівці, папір формату А4.

Хід заняття

І етап – когнітивний. Вихователь (учитель) пропонує дітям послухати історію, яка трапилась в одній із шкіл

М.Панфілова.  Створення Лісової школи

Жив-був Їжачок. Він був маленький, кругленький, сірого кольору, з гостреньким носиком і чорними очками-гудзичками. На спині у Їжачка були справжнісінькі колючки. Але він був дуже добрим і ласкавим, тому ніколи нікого не ображав.

А жив наш Їжачок у школі. Так, у самій звичайнісінькій школі, де було багато дітей, яких навчали мудрі вчителі. Як він сюди потрапив, Їжачок і не сам знав: можливо, його якийсь школяр приніс для «живого кутка» ще крихітним, а, може, він і сам колись випадково туди забрів. Скільки Їжачок себе пам'ятав – він завжди чув шкільні дзвінки, відчував теплі руки дітей, отримував від них смачні пригощання.

Дуже подобалося Їжачку, як проходили в школі уроки. Разом з дітьми Їжачок вчився писати, рахувати, малювати, знайомився із природою рідного краю. Звичайно, це було непомітно для людей. «Ну, бігає собі Їжачок, радіє життю», - думали вони. А Їжачок мріяв... І мріяв він про те, що, коли виросте, стане справжнім учителем і зможе навчити своїх лісових друзів усьому, що уміє і чому навчився сам у людей в школі.

І ось, коли наш Їжачок став дорослим, прийшла пора здійснитися його мрії. Лісові жителі побудували справжню школу, де відтепер могли навчатися усі маленька мешканці лісу: зайченята, лисенята, вовченята, ведмежата та інші звірів.

Їжак-учитель ретельно готував клас до прийому першокласників. У світлій кімнаті стояли спеціальні парти та стільчики. На стіні висіла дошка, на якій можна писати крейдою. Їжак приніс підручники-книжки з картинками, які допоможуть звірятам навчитися писати і рахувати.

Прилетіла Сорока – вона принесла в Лісову школу блискучий гучний дзвоник.

– Навіщо ти принесла в школу якусь іграшку? – поцікавився у Сороки Кріт, який слідкував за порядком у Лісовій школі. – Адже в школу діти не гратися, а вчитися прийдуть!

На що Сорока поважно відповіла:

– Мене сам Їжак попросив. Я відповідатиму за дзвінки.

– А навіщо нам дзвонити? Школа – це ж не пожежна машина! – здивувався Кріт.

– Ех, ти, такий великий, а нічого про школу не знаєш! – заторохкотіла Сорока. – Якщо дзвенить дзвінок – це означає, що починається урок. А якщо під час уроку дзвенить дзвінок, то це означає, що  пора відпочити!

– Почекай, Сороко – попрохав Кріт, – поясни мені ще раз: коли звірята почують дзвінок, то вони побіжать на урок?

– Так-так, тільки вони не бігтимуть, а підійдуть до своїх парт, в очікуванні вчителя, - відповіла Сорока.

– Вірно! – додав Їжак. – Саме так чинять справжні школярі.

– Але наші звірята можуть не знати, як потрібно поводитися справжнім школярам? – захвилювався Кріт.

– Ось прийдуть до школи і про все дізнаються! – знов заторохкотіла Сорока.

– Так, – погодився Їжак, – дізнаються, як стати школярем, як правильно писати, рахувати і ще багато чого іншого.

Їжак, Кріт і Сорока притихли, замислилися, кожен про щось своє. І у Лісовій школі було тихо-тихо. В очікуванні першокласників дерева на шкільному дворі причепурилися і зашелестіли жовто-червоним листям. Здавалося, що вони про щось шепочуться:

– Пора, пора! – наказував клен. – В школу, в школу! – у слід йому шепотіла берізка.

ІІ етап – рефлексивний. Обговорення казки на рівні обміну вражень: чи сподобалась історія, що саме сподобалось і чому.

ІІІ етап – візуалізаційний. На даному етапі варто запитати у дітей, чи хотіли б вони побачити цю Лісову школу, після чого вихователь/учитель пропонує відправитися у незвичайну подорож у саме серце чарівного лісу – його чарівну галявину, де й знаходиться Лісова школа:

– Вмостіться зручніше за своїми партами, заплющіть очки і уявіть, як за помахом чарівної палички ми опинилися на галявині у самому серці чарівного лісу. Прислухайтесь, як шумить листячко над головою… відчуйте подих свіжого вітерця на своїх щічках… На повні груди вдихніть аромати лісу... На цій галявині знаходиться Школа. Та не звичайна, а справжнісінька Лісова школа – Школа тварин. Поди­віться навколо: які тварини навчають­ся в цій Школі?.. Чим займаються учні?.. Хто і чому навчає тут учнів?.. Чи подобається Вам в цій школі?.. Ви можете ще деякий час побути у цій «Школі тварин», познайомитися та потоваришувати з її учнями, а коли будете готові повернутися назад – розплющуйте свої очки.

ІV етап – художньо-творчий. Головна мета і цінність даного етапу – створити умови, за яких продовжиться час перебування дитини у навчально-пізнавальній, нехай і казковій, але реальності. Адже діти не просто слухають казку, вони проживають її справжнім життям. І нехай події, що відбуваються у казці, вигадані, проте емоції та почуття, що їх відчуває дитина, цілком реальні.

- Діти, щойно ми з Вами побували у Лісовій школі. Чи сподобалась Вам наша подорож?.. А як Ви гадаєте, в своїй уяві ми всі побачили однакову Лісову школу чи різні?.. Так, діти, кожен з нас уявив свою Школу, тож уявлення у нас всіх різні. І якщо я зараз попрошу намалювати вас те, що ви уявили, малюнки наші будуть однакові чи різні?... Так, зовсім різні, тому чи варто підглядати один до одного у листочки під час малювання?.. І ще одне запитання: чи можуть бути у нас «правильні» і «неправильні» малюнки?.. Звичайно, ні. Ви можете сміливо малювати все те, що намалювала вам фантазія.

Ми вже згадували, що шкільна тривожність починає формуватися ще у дошкільному віці і пов’язано це, передусім, із невпевненістю дитини у власній спроможності не просто виконати завдання, а виконати якнайкращим чином. Саме через це вони нерідко відмовляються від власного задуму, копіюючи малюнки сусіда по парті. Тож таке налаштування дозволить дитині подолати початкову тривожність, заспокоїтися та поринути у творчість.

Окрім того, вважаємо за доречне кілька слів сказати і про відмінність арт-педагогічних занять від традиційних занять з навчання малювання (образотворчого мистецтва). По-перше – це відсутність заданого для наслідування зразка, що визначає спонтанний характер творчого самовираження дитини (за проханням дитини можна на дошці продемонструвати прийом зображення того, що просить допомогти намалювати дитина; ні в якому разі не можна цього робити за неї, оскільки для подальшої інтерпретації важливо, де та як розташований кожний елемент роботи). По-друге – відсутність будь-якого оцінювання. Кожна робота має право на існування як прояв внутрішнього «Я» її автора (і якщо мені сьогодні хочеться намалювати блакитного слона – то він має право на існування).

По закінченні роботи необхідно попросити дітей уважно поглянути на свої малюнки і знайдіть ту тварину, якою б вони хотіли бути, якщо б навчалися у Лісовій школі тварин, і поруч з нею намалювати знак «х» (або літеру «я»).

V етап – заключно-рефлексивний. На цьому етапі доречно підвести підсумки заняття, поділитися враженнями від подорожі до Лісової школи (чи цікаво було, що сподобалось, а що ні, і чому), показати свої малюнки (за потреби – можна попросити дитину прокоментувати ті чи інші елементи малюнку) і домовитися про наступну подорож, де на Вас з нетерпінням чекатимуть учні Лісової школи.

Розглянемо основні закономірності інтерпретації дитячих малюнків.

Передавати складний психологічний зміст несвідомого в малюнках не вчили ніколи і нікого, тож у кожного цей процес є індивідуальним та неповторним. А це, в свою чергу, означає, що не існує і не може існувати готових формул для інтерпретації тих чи інших образів, зображених на дитячому малюнку. Для проведення інтерпретації отриманих робіт можна скористатися такими показниками, як колірна гама та розташування малюнка на аркуші; контур фігур та сила натиску олівців; особливості малювання деталей, що відповідають органам чуттів (очі, вуха, рот); взаємодія персонажів та характер відносин між твариною-вчителем і твариною, що зображує дитину; зображення  навчальної діяльності тощо. Зупинимося детальніше на основних закономірностях інтерпретації продуктів спонтанної дитячої творчості, що проводяться у два етапи.

І етап – констатувальний. На даному етапі не варто намагатися відшукати прихований зміст роботи, радять психологи, тому лише зафіксуйте найперші загальні враження (як емоційні, так і естетичні), що виникають під час її розгляду. Іноді досить лише одного погляду, щоб відчути задоволення, захоплення чи неприємне здивування від дитячого малюнка. Прислухайтесь до себе: які почуття у Вас викликають роботи дітей?

ІІ етап – виявлення та оцінка ключових елементів роботи. Завданням на даному етапі є виявлення та оцінка ключових елементів роботи. Такими елементами, на думку психологів, можуть бути:

üколірна гама роботи: яскраві, життєрадісні тони свідчать про благополучний емо­ційний стан дитини, впевненість і задоволення своїм положенням дітей на початковому етапі навчання, тоді як по­хмурі тони можуть свідчити про неблагополучний, пригноблений стан;

üзагальне розташування малюнка на аркуші та фігури автора зокрема – розташування фігури автора ближче до верхнього краю аркуша трактується як незадоволенням своїм положенням у колективі або недостатністю визнання з боку навколишніх; розташування фігури автора в нижній частині аркуша можна трактувати як невпевненість у собі, низька самооцінка. Під час інтерпретації проективних малюнків необхідно враховувати і деякі вікові особливості маленьких художників, адже навряд чи вони знайомі із таким явищем, як „перспектива”, тож якщо усі звірята вишикувалися в один ряд внизу аркуша, і наш автор разом з усіма – то навряд чи варто констатувати занижену самооцінку;

üрозмір зображених фігур і предметів та їх співвідношення між собою – теж вказує на рівень самооцінки дитини, що виявляється у  дотриманні пропорцій у співвідношенні „дорослі – діти”, „дерева – діти”, „будівля – діти” (таким чином порушення природних пропорцій у бік збільшення розміру автора можна трактувати як завищену самооцінку;

üконтури фігур аналізуються за наявністю або відсутністю ви­ступів (типу щитів, панцирів, го­лок), промальовуванням й затем­ненням ліній, що є свідченням захисту від навколишнього оточення або проявів агресії; також необхідно звернути увагу на силу натиску ліній: слабкий натиск, розір­ваність ліній чи наявність обведень може свідчити про прояв тривожності, а дуже сильний – про напруженість, в той час як ста­більність натиску свідчить про емоційну та психічну рівновагу;

üаналіз деталей, що відповідають органам чуттів (очі, вуха, рот), на думку психологів, теж можуть надати цікаву інформацію, наприклад: відсутність очей у звірят може свідчити про небажання прийняття інформації, а великі очі із детально промальованою райдужкою – про наявність страхів; зобра­ження вух (особливо великих і детально промальованих) свідчить про зацікавленість в інформації, і нерідко це стосується думки навколишніх про себе; відкритий, заштрихований рот свідчить про легкість виникнення страхів а зуби — озна­ка вербальної агресії;

üхарактер відносин і взаємодії персонажів – велика кількість персонажів, що вступають у різні взаємини один з одним (граються, навчаються) та відсутність розподільних ліній між ними свідчить про готовність до підтримання сприятливих взає­мин з майбутніми однокласниками (у проти­лежному випадку можна говорити про труднощі у побудові контактів з іншими дітьми); також варто звернути увагу на розміщення фігури вчителя й учня відносно одна до одної, чи немає протиставлення між ними;

üзображення навчальної діяльності та таких шкільних речей, як портфель, книжка, ручка, зошит, парта, дошка – є свідченням сформованості позиції школяра та навчально-пізнавальної мотивації, свідчить про стійке бажання пізнавати навколишній світ.

Таким чином, можемо підсумувати, що органічне включення арт-педагогічних технік у роботу педагога допоможе створити сприятливі умови для психологічної адаптації майбутніх шестирічних першокласників до нових умов шкільного життя, сприятиме формуванню їх внутрішньої позиції «Я – школяр», а також допоможе наблизитися до інтересів, цінностей, прагнень та потреб кожної дитини, дозволить побачити її  неповторний та багатий внутрішній світ.

Заняття № 2.  На уроці

Мета: формування уявлення про правила поведінки на уроці; виховання поважливого ставлення до праці учителя та однокласників.

Матеріали: шаблон Мишеняти, смужки кольорового картону (розміром 1х10 см), клей, ножиці, кольоровий картон формату А5, кольорові олівці.

                                                                     Хід заняття                                                  

І етап – налаштування на роботу. Вчитель пропонує дітям послухати історію, яка трапилась одного теплого, сонячного осіннього дня (чи зимового, весняного – залежно від того, що діти можуть побачити в момент розповіді казки за вікнами свого садочка; саме у цей момент відбувається активізація вже існуючих проекційних зв’язків паралельної казкової навчально-пізнавальної та власної навчальної реальності) у Лісовій Школі, у якій, так само, як і звичайні діти, маленькі мешканці лісу навчаються читати та писати, рахувати та малювати, де пізнають свій край та таємниці навколишнього світу.

ІІ етап – когнітивний – розповідь казки.

М.Панфілова. Шапка-невидимка

Мишеня, що разом з іншими мешканцями лісу навчалось у першому класі Лісової Школи, із дитинства було надзвичайно здібним малюком. Йому про це постійно говорили мама з татом та дідусь з бабусею. «Найрозумніший, найспритніший, найвеселіший…» - постійно  повторювали вони йому. Пропищить Мишеня пронизливо, а дідусь захоплено вигукує: «Ти ж соловейко наш!». Перестрибне через власний хвостик, а бабуся радіє: «Ой, і акробат!». Та й батьки постійно говорили, що він обов’язково у школі буде відмінником, адже вчиться з пелюшок і усе вже знає. Тож Мишеняті і насправді стало здаватися, що він винятковий. Залишилося тільки дочекатися того дня, коли буде можливість довести це усім мешканцям лісу.

Проте у Лісовій школі Мишеня чомусь прийняли без особливого захоплення. Учитель Їжак запитував всіх учнів, і, якщо Мишеня вигукувало відповідь, перебиваючи однокласників, засмучувався та, все одно, дочікувався відповіді інших учнів.

Мишеня, звичайно, також відповідало, але йому здавалося, що не достатньо часто. І якщо відповідь була правильна, Мишеня гордо роззиралося на всі боки, сподіваючись побачити захоплення в очах однокласників. Проте очікування не виправдовувалися, ні учні, ні Учитель не помічали «геніальності» Мишеняти.

Тоді Мишеня вирішило здивувати всіх своїм «солов’їним» писком. І, повірте,  йому це вдалося! Учитель уважно та дещо суворо поглянув на Мишеня, а учні голосно засміялися. «Ну ось, нарешті, – зраділо Мишеня, –  і на мене звернули увагу!». Мишеня забуло про урок і почало міркувати, чим би ще здивувати оточуючих. Особливо Мишеняті сподобалося, коли розсміялася Білочка над його стрибком через хвостик під час уроку. Тільки Учитель не посміхався, він підійшов та тихо спитав  у пустуна:

- Чому ти нам заважаєш?

Але замість відповіді усі почули пронизливий писк Мишеняти. Звірята сміялися, а Мишеня було щасливе. Учитель Їжак замислився: що ж робити? Як допомогти Мишеняті стати справжнім учнем Лісової школи? Адже поки що він поводиться, як маленька дитина, а не як учень! Як навчити його бути терплячим та виконувати шкільні правила? Як навчити Мишеня веселити всіх на перерві, а не на уроці? Як навчити його допомагати, а не заважати своїм товаришам? Як навчити його радіти успіхам своїх нових друзів?

Думав Їжак, думав і ... придумав! Наступного дня Учитель розпочав урок з розповіді про «Шапку-невидимку», яка зберігалася у секретному місці в кабінеті у директора школи.

– Ця шапка невидима, і вона робить невидимими тих, хто її надіває. – Учитель-Їжак тримав її у своїх руках та готувався одягнути на голову учня, який найбільше заважав учитися. Мишеня захотіло, щоб шапку одягли йому, адже в ній він зможе ще більше вразити оточуючих.

Їжак з сумом підійшов до парти Мишеняти та доторкнувся до його голови. Здавалось, що нічого особливого не сталося, тільки... чомусь звірята перестали звертати увагу на кривляння Мишеняти та й на його звуки також. Мишеня намагалося пустувати на повну силу, але потім йому це набридло (адже ніхто вже не сміявся і не звертав на нього увагу). Через деякий час Мишеня стало прислухатися до завдань Учителя. Навіть виконало правильно та захотіло вийти з відповіддю до дошки. Але на його бажання ніхто не звернув увагу – адже воно був у шапці-невидимці.

Мишеня образилося та закопилило губки: «Ну тай що, вони ще всі пожалкують!». Проте самому ображатися було нудно і зовсім не цікаво... Нарешті продзвенів дзвоник, почалась перерва, і коли всі учні пішли гратися дуо коридор, наше Мишеня залишилося саме-самісіньке. Воно вирішило зняти шапку-невидимку, проте... ніяк не могло намацати її на своїй голові. Мишеня кинулося було гукати на допомогу, проте згадало, що його ніхто не побачить і ніхто не почує... Мишеня не на жарт перелякалося: невже все життя так і доведеться ходити у цій шапці?..

ІІ етап – художньо-творчий. Казка М.Панфілофої має продовження, де Учитель знімає шапку-невидимку із голови учня, проте ми пропонуємо цей етап нашим майбутнім першокласникам пройти самостійно. На наше глибоке переконання, подальша художньо-творча робота допоможе нам включити дошкільнят у процес формування образу школяра та його поведінки під час уроків у контексті паралельної казкової навчально-пізнавальної реальності Лісової Школи.

- Діти, здається, нашому Мишеняткові вже не подобається носити шапку-невидимку. Проте сам він її не зніме. Давайте допоможемо йому, згодні?.. Як ви гадаєте, що потрібно зробити Мишеняті, що воно, нарешті. змогло зняти шапку зі своєї голови?...

Зазвичай тут діти пропонують головному герою покликати на допомогу, тож варто нагади дітям, що ані слів, ані дій Мишеняти ніхто не почує і не побачить. Наша задача допомогти дітям здогадатися, що дії мають бути не на поведінковому рівні, а на внутрішньому, невидимому (не дарма ж «шапка-невидимка»!). А на цьому рівні ми працюємо із судженнями, ставленнями,  цінностями. Тобто – Мишеня має змінитися, перш за все, на внутрішньому рівні, щоб ці зміни стали видимими на зовнішньому рівні.

- Що ж має зрозуміти Мишеня, щоб зняти шапку-невидимку?.. Так, вірно, Мишеня повинно навчитися так поводитися у школі, щоб не заважати іншим. А як саме?...

Після першої ж вірної відповіді (наприклад – «не вигукувати з місця») роздаємо дітям шаблони Мишеня, пропонуємо обрати одну із кольорових смужок та, намастивши її клеєм, приклеїти до шаблону. І так – до кожного визначення правильної поведінки першокласника, що його сформулюють діти доти, доки весь шаблон не буде заклеєний смужками.

На даному етапі діти працюють без ножиць, тож образ Мишеняти не одразу проявиться. Для того, що Мишенятко, нарешті, зуміло зняти шапку-невидимку, можна запропонувати скористатися чарівними ножицями і, перевернувши шаблон, обрізати усі непотрібні хвостики . Тепер залишилося нашому Мишеняті домалювати (приклеїти) очки, вушка, вусики та хвостик, а також – наклеїти його на картон для надання естетичної привабливості роботі.

ІІІ етап – заключно-рефлексивний. На цьому етапі відбувається обговорення заняття на рівні обміну вражень: чи сподобалось, що саме сподобалось і чому. Доречно влаштувати виставку поробок, попросити дітей прокоментувати враження від процесу її виготовлення, підвести підсумки заняття і обов’язково пообіцяти незабаром розповісти наступну історію, що сталася у Лісовій школі.

В чому ж полягає головна мета і цінність використання методів арт- та казкотерапії? Передусім – ми не розповідаємо дітям, як «правильно» поводитися на уроках. Вони і так все чудово знають. Проте жити за нашими, дорослими, правилами, їм надзвичайно важко. Важко рівно доти, доки це «наші», а не «їхні», правила. Усі вихователі (як і учителі) чудово знають, що правила, визначені самим дітьми, дітьми ж і дотримується. Чому ж не скористатися цією унікальною закономірністю? Нехай діти і визначають, як повинен поводитися «справжній школярик на уроках». І вони ж самі будуть слідкувати за дотриманням власних правил. Звичайно, можна зачитати дану казку повністю, та результати нашої експериментальної роботи свідчать, що правила поведінки, сформульовані самими дітьми у процесі даної художньо-творчої взаємодії, карбуються у дитячій пам’яті значно глибше: відбувається процес інтеріоризації загально людських цінностей та існуючих норм моралі. 

Що ж стосується арт-терапевтичного компонента (у нашому випадку – аплікації), то його завданням є створити умови, за яких продовжиться час перебування дитини у навчально-пізнавальній, нехай і казковій, але реальності. Адже діти не просто слухають казку, вони проживають її справжнім життям. І нехай події, що відбуваються у казці, вигадані, проте емоції та почуття, що їх відчуває дитина, цілком реальні.